Іншалла 2006 05.12.2006
Автор Орест Вербицький   
 
 ImageЦю експедицію можна назвати самою україномовною в 2006 році, починалась вона в Москві. Аеропорт Шереметьево2, хто літаком, хто потягом збирались тут, (10 учасників). Троє з тих горосходжувачів: Чаплинський Ігор, Радіонцев Андрій, Вербицький Орест, тренер та завгосп - Добренко Володимир.

  Головним критерієм до об'єкту сходження були: не велика висота і максимум вільного лазіння. Зібравши матеріал по Каракоруму, найпривабливішим виявилось північне ребро Шингу-Чарпа (5600м).

Image

Image

Image

Image

Image

Image

Image

Image
 Переліт виявився чи не най екстремальнішою подією в експедиції. При посадці в Ісламабаді ледь не впав наш літак. Коли тебе починає піднімати та притискати до крісла охоплює відчуття абсолютної безпорадності, єдине, що можна зробити, це не дати собі впасти в паніку. Декілька сніданків в салон, таки повернулись. Зробивши аварійну посадку в Лахорі, ми добрались до Ісламабаду. В Ісламабаді нас зустрів представник фірми, яка нас обслуговувала, Гулам Мухамад, вони ж обслуговували експедицію О.Одинцова на Машербрум (7821). Ісламабад, як на мене, примітний тим, що в ньому літає неймовірна кількість орлів, брудно, спека(40-45° с) і мало жінок на вулицях. Того ж дня невеличким автобусом з кондиціонером ми виїхали на північ країни, до міста Скарду.
   Долиною Інду віяв гарячий ранковий вітер. За вікном пустельні гірські пейзажі, лише іноді трапляються оази в устях приток Інду. Ріка справляє незабутнє враження. Потужна, невгамовна стихія, часто врізається між стінами ущелини, потім виривається в широку долину і розбігається на декілька рукавів. Прозорою ріка буває лише взимку. Коли в Інд впадає ріка Гілгіт в широкій долині відкривається масив Нангапарбат (8125м.) тут зупинка для пари знімків, тут же можна придбати камінців.
  В місті Скарду (2000м) ми змінюємо автобус з кондиціонером на джипи з ?ратами. Ще 6год. дороги, 1000м перепаду висоти і ми змінюємо джипи з ?ратами на трекінгові палиці та портерів. Ущелина Маше - це на південь від льодовика Балторо та вершини Машербрум (К-1) 7821м).
 Гори наче намальовані, в пейзажі домінують вертикальні лінії. Неходжених стін просто неміряно, все монолітне, погода чудова, просто мрія. Не поспішаючи за два дні дійшли до базового табору на 3890м. Приємна галявина з едельвейсами поміж кущів арчі та шипшини. На ній вже є одна експедиція з Німеччини - довга німчура (4 хлопця по 2м зростом).
 Image  Хлопці намагались лізти на Амін брак та на східну стіну Шингу-Чарпа, сподівались, що багато полізеться вільним лазінням, не склалось. Амін-Брак то взагалі суцільна кузня, гладкий, як у кота ... та перепад стіни близько 1 кілометра. 
 

Image

 

 Ми ж розбили табір і почали вивчати об'єкт нашого прагнення, паралельно акліматизовуючись. Займались ми цим цілих 10 днів. Обійшли гору з усіх сторін, де були підходи. Картина трохи прояснилась. Виходило треба розраховувати на 7 днів в альпійському стилі, бо ребро довге, як собача пісня. Головне є місця для ночівлі. Вічна проблема, як зекономити на вазі. Харчів 12кг, намет, газ, один пальник, З пари черевиків, мінімум одягу, 4 пара кішок, 1 пара скельників 30 легких відтяжок, жумари на трьох, 2 спальника, 10 чи 15 гаків, 8 камалотів, 5 френдів, закладки, 10 петель, 2 килимка, посуд, 5л води. В перший день сходження пройшли 16 ділянок, набрали 550 метрів, працювали 15 годин.
Іноді траплялись станції попередніх горосходжувачів. Цікаве лазіння, наче і лежить, а якось не просто лізеться, часом складно страхуватись. На наступний день сходження (перший бастіон) стало крутіше. Тут вже були підлази до 7-ки включно та трішки Штольні (штучні точки опори). Набрали 250 м, вийшли на короткий хребет під другий бастіон, гарно переночували.
 Image
 Image Другий бастіон виявився коротшим, але крутішим, 4 напружені ділянки. Проблемою було те, що тріщини замиті піском, по-перше не відразу вгадаєш, що туди тулити, по-друге часто треба розчищати щілину над головою і воно все сипле в очі. Натомість все монолітно і вертикально, з під першого ніц не випадає. Ще 3 мотузки по хребту 65° під третій бастіон і знов завдяки титанічним зусиллям капітана у нас зручна ночівля на 5050  Image
 Погода стояла пречудова. Треба відзначити, на маршруті часто можна бачити панораму з обох боків ребра. Якось за вечерею салом з сухарями пан Ігор каже - файно в нашому Каракорумі, а пан Андрій все цитує Подрев`янського, оскільки він лежить найближче до прірви - «як написано у Ніцше, коли ти дивишся на бездну, то бездна дивиться на тебе».
  Наступного ранку на нас чекав довгий третій бастіон, на якому вже не було піску, проте було трішки міксту. Якось вилажу я до каміну він наче і не крутий але залитий льодом, на мені скельні тапки і жодного бура. Як я люблю маятники, на перилах з баулом це також дуже зручно. Під вечір вийшли на хребет, традиційно пан Ігор робить місце під намет, а ми з Борисовичем провішуєм мотузку на завтра. 
  Image В цей день ми виходимо на сніжно льодовий хребет. З льодового спорядження у нас 3 бура, фіфа, 1 молоток, 1 пара кішок. Хребет запирається великим фірновим карнизом з нього тече, бо тепло. Борисович робить під ним станцію, бо бурів у нього аж один і той для станції, проміжна точка також одна це камалот в ранклюфті. Підхожу на чарівну станцію і питаю, а що про це написано у Ніцше?

  - Ніцше каже нє бздо в каністру, давай бур!

Робимо маятник подалі від карнизу, і думаємо як жити далі. Щось той карниз ну такий страшний. Одягає Чаплинський кішки, лізе якимись траверсами під карнизом, вилазить - "усьо чьотко".

    Далі ще невелика стінка і вершинний гребінь. Того ж дня починаємо спуск. Десь години через три-чотири після початку дюльферяння, як жахне - добре, що ми на ребрі спускаємось по шляху підйому. Шматки льоду та фірну з гуркотом сходили по обидва боки ребра. Як вияснилось вже в таборі, таки обірвався карниз, що в нас під ним була станція. Спускались два дні. Десь в середині першого бастіону натрапили на спорядження американців, які через два дні після прибуття в базовий табір зробили спробу сходження. Відповідно їх і накрила висота.

 
 Як прийшли в табір, не дивлячись на настанови Чаплинського : «Don't kill please,it's my friend», нам таки приготували курку до святкового столу. Через два дні ми були в Ісламабаді і зустріли там наших сусідів С. Ручкіна і Ко щойно з під Машербруму. Дорогою назад , ми летіли одним рейсом, активно працювали в напрямку політичного примирення за пляшкою коньяку. 

   


Прокомментируйте эту статью первым

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.
Пожалуйста, зарегистрируйтесь или авторизируйтесь.